11.11.2019

«Генеза»-1 в Луцьку представила неформальний Франківськ

«Генеза»-1 в Луцьку представила неформальний Франківськ

Коли я здобувала освіту мистецтвознавця-культуролога у Львівській Національній Академії Мистецтв, нас, теоретиків та науковців вчили: аналіз мистецтва – це сухі факти, ніяких ліричних відступів, кожне речення – це купа посилань на авторитетних авторів. Ще тоді я внутрішньо відчувала спротив до цієї вимоги, адже мистецтво насамперед – суто індивідуальне сприйняття творів, симпатія до особистостей, а збіг тих чи інших історичних подій інколи неможливо пояснити логічно. Згодом, коли працювала куратором галереї, мої сумніви підтвердились: без творчості будь-яка теорія залишається лише купою фактів, які нікому не цікаві.

 

Як правило, всі вартісні речі відбуваються випадково, з ініціативи творчих, неординарних особистостей, які ризикують, ламаючи стереотипи, і створюють нову, якісну дійсність. Позитивний досвід співпраці, який я отримала в Музеї сучасного мистецтва Корсаків у Луцьку, спонукав мене до аналізу феномену творчих особистостей. Це саме той випадок, де симбіоз протилежностей гармонійно і послідовно об’єднав місця, людей і події.

 

Музей сучасного мистецтва Корсаків (Луцьк, постійна експозиція)

 

Створення Музею сучасного мистецтва Корсаків у Луцьку є наслідком практики, що вже  існує у світовому мистецтві, коли бізнесмени-філантропи поєднують дві речі – мистецтво та гроші. Вдалі проекти продовжують існувати і до сьогодні (в Україні, до прикладу, це музей Ханенків). Ідейним початком створення приватного музею Корсаків стала Галерея сучасного мистецтва «Арт-кафедра», яка відкрилась у квітні 2014 року і за час своєї роботи провела десятки виставок, культурно-мистецьких вечірок, творчих конкурсів. У 2016 році Галерея виступила організатором мистецького форуму «WestArt Forum UA» та співорганізатором фестивалю сучасного урбаністичного мистецтва «ПоліхромА». У липні 2018 року відкрито Художньо-меморіальний музей Миколи Кумановського, який став структурним підрозділом Музею Корсаків.

 

Оригінальна модель роботи Музею сучасного українського мистецтва Корсаків полягає у поєднанні музею і галереї, змінної та стаціонарної експозиції, розважальної індустрії і освітньо-наукової діяльності. За неповний рік роботи музею вдалось стати масштабною платформою презентації сучасного українського мистецтва. В процесі організації музею засновники та меценати – Віктор та Леся Корсак – зіткнулись з відсутністю будь-яких схем та стратегій заснування інституції такого масштабу. Поступово, з пітримкою фахівців та  однодумців, Віктор Корсак вибудував свою авторську стратегію існування такої культурологічної інституції. Унікальність та актуальність появи Музею сучасного мистецтва Корсаків в Луцьку описує в своїй статті мистецтвознавець Богдан Мисюга.

 

Наступним очікуваним кроком могло би бути створення архіву та каталогізації робіт в електронному варіанті (в тому числі і з фондів музею), теоретичних напрацювань мистецтвознавців по основній експозиції, статей про змінні проекти, які можна згрупувати в щорічному альманасі. Так, взимку 2019 року був започаткований проект «Генеза». Однією з ініціаторів його створення була тогочасна директор музею Катерина Ганейчук. Нею був напрацьований список кураторів та учасників, прописано основну концепцію, а саме:  куратор визначає проміжок часу, територіальні межі та обирає найбільш знакові (на його думку) мистецькі твори, що відповідають цьому періоду. Мета: прослідкувати діяльність неформальних об’єднань, їх вплив на локальну ситуацію в мистецтві, «залучення кураторів та мистецьких інституцій, що дасть змогу об’єктивно фіксувати та описувати розвиток українського сучасного мистецтва». Концепція проекту є експериментальною, тож органічно вписується в основну діяльність музею і допоможе точніше виокремити важливі історичні події, імена, вивчати і спростовувати цінності, що і входить до зобов’язань музею.

 

 

Першою виставкою, яка відкривала проект «Генеза», стала розгорнута презентація івано-франківських митців періоду дев’яностих-нульових під назвою «Індивідуальні артикуляції – незалежне мистецтво Івано-Франківська». Випадкові невипадковості сприяли налагодженню співпраці, яка відбувалось в кілька етапів: знайомство Анатолія Звіжинського з Віктором Корсаком; запрошення Катериною Ганейчук на проект «Генеза» особисто Ростислава Котерліна на пленері, організованому  УКУ (Український Католицький Університет); окрім цього всі ці події співпали з виходом в світ альманаху «Перший відмін ок. Незалежне мистецтво Івано-Франківська», надрукованого за фінансової підтримки Українського культурного фондуТому природньо, що саме Анатолій  Звіжинський і Ростислав Котерлін відповідали за організацію, відбір та формування концепції виставки. Природньо ще й тому, і в цьому вже є певна логіка, що в Івано-Франківську існує активне середовище людей, які і створюють феномен творчих особистостей.

 

Анатолій Звіжинський в Івано-Франківську, попри особисту творчу діяльність, займається піар-менеджментом неформального сучасного мистецтва. Робота ця систематична і, починаючи з 1990-х років, містить в собі практики створення в місті стабільного місця для перебування мистецької інституції сучасного мистецтва (бієнале «Імпреза», галерея «Маргінеси, ЦСМ та галерея «ЧЕЧ»); написання текстів, критичних статей, експлікацій до виставок; співпрацю з художниками і формування їхнього мистецького іміджу. Така послідовність і безперервність діяльності створила характерний образ куратора (від лат. «піклуватися»), навколо якого гуртується команда однодумців. Ростислав Котерлін – художник, автор статей і текстів культурно-філософського спрямування. Систематично підтримує або сам створює ініціативу для  функціонування та розвитку сучасного мистецтва.

 

Експозиція проекту «Індивідуальні артикуляції – незалежне мистецтво Івано-Франківська»

 

Для експозиції проекту «Генеза» в музеї сучасного мистецтва Корсаків було виділено другий рівень музею. Велика площа дозволила представити більшість тих, хто задекларований в альманасі «Перший відмін ок». Тож можна було прослідкувати не тільки мистецьку хронологію міста, авторські обігрування змістів, що саме зачепило та було актуальним для митців різного покоління, а також як переймали, чи навпаки, ігнорували досвід ті, хто приходив наступним. Для науковців було більш ніж достатньо матеріалу для дослідження мистецької школи в Івано-Франківську, з усіма стилістичними ознаками, знаковими подіями та людьми, які творили на противагу офіційній культурі.  Афіша «Індивідуальні артикуляції. Незалежне мистецтво Івано-Франківська дев’яності-нульові» на початку експозиції інтригувала написом «Ми ті, на кого ми чекали» авторства Євгена Самборського та зображенням його ж авторства скульптури-автопортрету. А також зображенням медіа-інсталяції  VJ group CUBE. Але, на жаль, жодна з цих робіт не змогла потрапити на виставку. Про твори радикально налаштованих митців куратори та організатори на експозиції попереджали наліпкою «16+». Красномовно свідчила про революцію в мізках публіки після перегляду експозиції і робота Ростислава Котерліна «Осінь народів» (Volkerherbst), завбачливо розташована біля плакату-запрошення.

 

Ростислав Котерлін, «Осінь народів» (Volkerherbst)

 

Хронологічного розмежування робіт, за кураторським задумом, не було. Для класичної музейної експозиції це було б доречно, але для мистецького проекту важливо зацікавити одразу і  не надто заплутати концептом. Молоді і атракційні Synchrodogs і Петро Буяк  – це саме те. Фото та живопис маргінального середовища, які демонструють зацікавлення традиціями та міфами етнічних груп, позбавляють пафосу і обеззброюють своєю безпосередністю. Після огляду цих робіт ми будемо інакше сприймати вироби народного промислу на сувенірному ринку.

 

Роботи П. Буяка

 

Тему етно продовжують іронічні скульптури Сергія Григоряна. В творах (живопис-графіка-інсталяція) Володимира Мулика та графіці Романа Шаблєвського теж виразно звучить іронія, сюжетами для якої слугують побутові ситуації з присмаком сюрреалізму.

 

Сергій Григорян, Музей гуцульської робототехніки

 

На противагу недбалій епатажності молодих виступив академічний вишкіл старшого покоління. Мирослав Яремак, Мирослав Король, Ростислав Котерлін – кожен підкреслював в своїй роботі володіння технікою рисунку, графіки, скульптури. Концепт важливий тут на рівні майстерності виконання. В експозиції було вдало використано роботу Мирослава Яремака «Мости». Композиційно вона поєднала два зали, символічно – об’єднала  два покоління художників. Таким вдалим ходом куратор зобов’язаний попередньому досвіду і добре розвиненій інтуїції.

 

Експозиція проекту «Індивідуальні артикуляції – незалежне мистецтво Івано-Франківська», на другому плані –​ робото М. Яремака «Мости»​

 

Поєднання в експозиції поруч робіт Р. Котерліна «M ∞ PSYCHE» (душа, що мігрує), М. Яремака, документація перформансу «In vino veritas» та цифрового колажу А. Звіжинського «I was on the moon» втаємничували глядача в прості істини взаємозв’язків і стосунків поза прагматизмом. Філософські погляди художників провокували на глибші прочитання підтекстів. Через символіку, презентацію історичних постатей митці апелювали  до інтелекту.

 

Ігор Перекліта. Убий комуно-фашиста, 2009 р.

 

Знання історії тестувало публіку на толерантність. Ігор Перекліта визначав «больовий поріг» суспільства та його комплекси в своїх провокативних, політизованих роботах. На жаль, в деяких випадках індивідуальність художника губилася, як от в експонуванні картини Євгена Самборського поміж робіт М. Яремака та І. Перекліти.

 

Фрагмент експозиції з роботами Є. Самборського, М. Яремака та І. Перекліти

 

Абстракна лаконічність Юрія Боринця контрастувала з соковитим реалізмом Миколи Джички, який майстерно наповнює свої майстерно виписані моделі іронічними метафорами.

 

Роботи Ю. Боринця

 

Роботи М. Джички

 

Якщо говорити про поєднання, то доповнювали одна одну і розкривали зміст наступних роботи Весели Найденової «Мій друг АКМ», «Я люблю ПМ», Анатолія Звіжинського «Vivat. Із сереї «Лагідний тероризм», та Мар’яни Глинської «Я – українка». За цією добіркою можна було прослідкувати, як тема мілітаризму по-різному трактується через покоління. Для молодих застосування сили не має виправдання, тоді як свідки «холодної війни» вважають за краще одразу розставити всі крапки над «і».

 

По центру робота Анатолія Звіжинського «Vivat. Із сереї «Лагідний тероризм»

 

26.04.2019

Дивіться також: Архів, Статті