19.09.2020

Володимир Мулик. Виставка графіки “Хитка рівновага”

Автопортрет папір, гелева ручка 29,5х21 (2019)

 

28.08.20
Виставка – логічне продовження творчості художника, який зосереджує свою мистецьку увагу на життєвих пригодах вигаданих чи портретованих героїв. Невибагливі мінімалістичні історії з потішними персонажами в моменти забавних трафунків. Грайливі настрої пародійних ситуацій не залишать байдужими ваші спогади чи мрійливі сподівання. Пізнаванність героїв – випадкова, але все рівно знаходимо багато знайомих, якщо не лиць, то ситуацій. Своєрідний витяг з реєстру нескінченного переліку містечкових історій його жителів. Проста, на перший погляд, авторська техніка демонструє філігранність та тонкість подачі сюжету. Світ кумедних, але симпатичних персонажів твориться безсистемно, хаотично, він позбавлений чіткої ієрархії та логіки. Анархія – лейтмотив, творче кредо будь-якого, навіть дуже педантичного художника, еквівалент поняття свободи.
Останній чоловік на Землі папір, гелева ручка 21х29,5 (2019)
Позбавлені традиційної краси герої в той же час не видаються потворними, а навпаки, своєю доброю іронією та легковажним гумором викликають подібні емоції в глядачів. Таких, здається, не зустрінеш в повсякденному житті та всі вони когось нагадують, на когось схожі, не чужі нам. Вдивляйтеся уважніше і знайдете себе. Яким би космополітичним не був світ придуманих образів Володимира Мулика, автор залишається послідовним і переконаним патріотом рідного міста. В його інтернаціональних за змістом і формою роботах не віднайти буквальних краєвидів, чи портретів містян. Графіка та живопис, а також проза, це те за чим з часом можна буде вивчати genius loci, дух міста. Або ілюструвати читанки про «станіславський феномен». Його твори з часом прикрашатимуть ратушу, або кабінет мера. Звичайно, коли мерія матиме ратушу, а влада позбудеться зашореності штампів совкової естетики.
Звільніть моє тіло папір, гелева ручка 21х29,5 (2020)

 

Володимир МУЛИК
1964 р.н., Івано-Франківськ
Автодидакт
Виставки останніх років:
2019 – «Індивідуальні артикуляції», Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, Луцьк
2018 – «Швидкорозчинний час», Мистецький арсенал, Київ
2018 – «Реплікація», галерея ЧЕЧ, Івано-Франківськ
2017 – «Чеч», галерея ЧЕЧ, Івано-Франківськ
2017 – «ПортоФранко», Міжнародний фестиваль, Івано-Франківськ
2017 – «Чеч (потік). Індивідуальна артикуляція», Zenko Gallery спільно з ЦСМ, Татарів
2016 – «Маргінеси міфу», Міжнародний фестиваль «ПортоФранко-Гогольфест», Івано-Франківськ
2016 – «Ар(т)хеологія», ЦСМ, Івано-Франківськ
2016 – «Контрасти метафор», галерея «Арт кафедра», Луцьк
В басейні папір, гелева ручка 21х29,5 (2020)
інтервю анатолія звіжинського з володимиром муликом
– Герої твоїх картин взяті з життя?
– Ти маєш на увазі чи це реальні люди?
– Так.
– Ні таких немає. Це вигадані персонажі якими я заселяю вигаданий мною світ. Відтворюю, малюю.
– Конкретні асоціації зайві?
– Як хто собі захоче. Якщо все розжовувати, можна не можна буде не цікаво. Можливо хтось там когось впізнає. Хай кожен собі там шукає. Але я нікого конкретно не малював.
– Навіть у графічних портретах схожіть це випадковість?
Так.
Більярд папір, гелева ручка 21х29,5 (2019)
– Чому так рідко робиш виставки?
– Бо я мало малюю.
– Нема часу? Натхнення?
– Ні, ні. Я малюю дуже довго. Одну роботу місяц-два малюю. Тому за рік п’ять-шість робіт виходить. Гора. Тому нема проблем з сюжетами, постійно нові відкладаються.
– Сюжети твоїх картин завжди наративні, літературні, оповідальні, немовби ілюстрації до чогось…
– Якщо назвати літературою якусь безкінечну історію яку я малюю, то безперечно так воно і є. Але якщо говорити про якусь конкретну літературу — то її не існує. Щодо моїх робіт. Вони не є ілюстрацією до якогось твору. Це світ, що існує незалежно від мене. Я іноді відтворюю дещо з нього.
Дівчина у вікні папір, гелева ручка 29,5х21;(2019)
– До кожної з робіт існує твій власний коментар, її супроводжує її власна історія?
– Ні, ні. Це прерогатива глядача. Я не маю власних коментарів. Образи на картинах не продумані. Вони виникають одразу й несподівано й готовими до намалювання…
– Без музики не малюєш?
– Ти знаєш, я вже навіть пишу тексти під музику. Але англомовну.
– Уважний глядач, уважний читач може з’ясувати твої музичні уподобання?
– Іздрик колись писав, що мій живопис радше належить до рок культури ніж до візуальної.
– А який живопис був для тебе повчально важливим?
– Колись це були Далі, Пікассо, Гоген…
Копичка; папір, гелева ручка; 29х21 (2020)
– Ти ж їх не бачив…
– Чому? Пікассо та Гогена бачив в Ермітажі. Картину Гогена навіть помацав, хоча не можна такого робити, але я торкнувся. Сальвадора Далі, так, я бачив лиш на репродукціях. Свого часу й імпресіоністи на мене вплинули сильно, абстракціоністи…
– Твоя, поки що не відома широкому загалу літературна творчість впливає на твій живопис?
– Напевно що ні.
Протест проти цензури у Facebook папір, гелева ручка 29,5х21 (2019)
– Яновський з Найденовою з приводу своєї книжки усім пояснюють що це попса. На відміну від їхньої мистецької творчості. В тебе теж існує розподіл на рівні?
– Ні. Я до всього ставлюся серйозно. Я не можу робити попсу. Колись ми експериментували — пробували малювати всякі кічушки на продаж, якщо ти пам’ятаєш, в мене не виходило. Я починав малювати кіч, а в результаті вона перетворювалася в не кіч. Це для мене просто не органічно робити попсу. Хоча повість «Коли зникає місяць» Мохнатий назвав чтивом. Але я так не вважаю, бо там є три пласти, котрі треба прочитати, побачити. Там багато посилів до творчості «Акваріума», купа інших цитат, що мають значення.
– Ти маєш відчуття приналежності до «станіславського феномену»?
– Як письменник?
– Вогулє…
На розі папір, гелева ручка 21х29 (2019)
– В принципі, «станіславський феномен» це непорозуміння, в тому плані, що всі його сприймають як літературне явище. Андрухович приїхав з Баварії коли це поняття вже було задеклароване. Тараса Прохаська тоді фактично ще ніхто не знав. Іздрик більше виступав художником, «Четвер» ще був у підпіллі…
– Цього року минає двадцять років з часу проведення в Станиславові міжнародної бієнале «Імпреза». Ти брав участь у третій та четвертій виставках, а також в «Імпреза. Провінційний додаток № 2». Що для тебе ті події з теперішнього погляду?
– Розумієш, «Імпреза» тоді окрім художнього змісту мала дуже важливий політичний підтекст. Чого зовсім не мав «Провінційний додаток», він не переслідував жодних політичних ідей. Тому мабуть і вийшов дуже драйвовим і мені більше зап’амятався аніж «Імпрези». Вони своєю боротьбою з офіціозом чимось змахували на той же офіціоз. Тим кумедніше виглядала ця боротьба, бо в ній брав участь той же офіціоз. Воювали самі з собою.
Якось в Сазерленді папір, гелева ручка 29,5х20 (2019)
– Але на той час це була офігенна подія. Та й дотепер нічого подібного за розмахом і розголосом немає.
– Тоді було що забороняти, тому несподіваний ковток повітря свободи, як дехто бачив «Імпрезу», був в кайф. Ми ж робили мистецтво, що само собою є свободою. Ті хто мав можливість тоді щось заборонити вже почали боятися — «забороню, а про мене скажуть, що я ретроград, антиукраїнець чи ще щось гірше». Тепер такі як вони готові забороняти й далі, бо вже нічого не скажеш в їх бік такого. А особливо таких казлів як мулики, звіжинські, що продалися за жидівські гроші. Виявляється. Хотів би я бачити ці жидівські гроші, за які ми продаємо Україну. Тепер нас так інтерпретують.
– Чекаєш від своєї виставки несподіваних результатів?
— Боюся актів вандалізму. Просто. Якщо хтось до мене погано ставиться може на картині відірватися. Бо я можу в морду дати.
2009
Хитка рівновага папір, гелева ручка 28,5х21 (2019)

Дивіться також: Uncategorized